Есе на тему: "Життя Лесі Українки"

Есе на тему: «Життя Лесі Українки»

 Леся Петрівна Косач, народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському.  На десятий день після народження року немовля охрестили в Новоград-Волинській Соборній Преображенській церкві, хрещеними батьками стали полковник Степан Васильковський та рідна бабуся дворянка Єлизавета Драгоманова.  Леся Українка та її старший брат Михайло навчалися у приватних учителів. У 4 роки Леся навчилася читати. У січні 1876 року О. П. Косач з дітьми Михайлом і Ларисою приїхали до Києва, щоб попрощатися з М. П. Драгомановим перед його вимушеною еміграцією.

 Майбутня поетеса часто черпала натхнення для своїх поезій у різнокольорових барвах свого життя. У березні 1879 Олену Антонівну Косач, тітку Лесі, за участь у замаху на шефа жандармів Дрентельна вислано в Олонецьку губернію, а 1881 р. заслано до Сибіру на 5 років, дізнавшись про це, Леся в кінці 1879 написала свою першу поезію — «Надія». Влітку 1880 р. Олександра Антонівна Косач-Шимановська, тітка Лесі, з двома синами мешкає в родині Косачів. Причиною переїзду став арешт і заслання до Сибіру її чоловіка Бориса Шимановського. «Тітка Саша» — перша Лесина вчителька музики. До неї Леся зберігала все життя почуття великої вдячності. 18 січня, на Водохреща, маленька Леся намочила у крижаній воді ноги і важко занедужала. У неї був туберкульоз кісток. Цього ж року мати повезла Михайла, Лесю, Ольгу до Києва для навчання під керівництвом приватних вчителів. Михайло й Леся почали вчитись за програмою чоловічої гімназії, там Леся бере уроки гри на фортепіано у дружини М. Лисенка — Ольги Олександрівни О'Коннор.

 Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України: Іваном Франком, Михайлом Павликом, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником, Осипом Маковеєм, Наталією Кобринською. Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського. Приязнь Лесі Українки і Ольги Кобилянської допомагає в розумінні Лесиного твору «Блакитна троянда» Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, Одещині, Полтавщині, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці.

 Останні роки життя Лесі Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми. На звістку про важкий стан Лариси Петрівни до Грузії приїхала її мати. То власне їй письменниця диктувала проекти своєї так і ненаписаної драми «На берегах Александрії. Символічне значення її творчості можна прочитати в молитві дітей до Геліоса над манускриптами.

 Померла 19 липня 1913 року в Сурамі у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві (надгробний пам'ятник — бронза, граніт; скульптор Г. Л. Петрашевич. Похорон, згідно з бажанням небіжчиці, відбувався без участі духовенства. Могила Лесі Українки є національною пам'яткою.